Океан Ельзи. Gloria.

Не чекав. А що тут скажеш? Багацько народу так чекало на появу цього альбому, що його розкуповуватимуть незалежно від того, що про нього буде сказано, гарний він чи нудний, Зелений чи фіолетовий у крапочку (не забути стукнути! Адже ми теж таємниця третьої планети, еге ж?). Втім, дещо, і справді, змінилося на краще – бо тут і зараз розмазування сліз по щоках, себто плач, поступово перетворюється на голосіння, і кажу це образно, а не задля образи. Бо плакати, хникати – це одне, а голосити, галасувати – в цьому вже є патетика, є пристрасть, енергія, що може й перевищити шкалу, розірвати одежу, оголивши не тільки груди, а й кістки, і пульсацію крові. Якщо ж дивитися з музичної точки зору, то особисто мені ця манера подачі місцями нагадує камені, що котяться – ну, Ви ж розумієте, про що я. Це комплімент, адже якість альбому – так – заслуговує на компліменти. Було колись таке кіно – "Скажений пес та Глорія" називалося. Зміст зараз не згадаю, а от назва – чудова. Здається, це саме те, що сталося, нарешті, з "Океаном Ельзи". Мабуть, заради цього таки варто було поміняти склад гурту – за винятком гуру, звичайно ж. І тепер вже цікаво, що ж буде далі. Бо, судячи по вухах, далі – буде.

Антон Йожик Лейба