Скрябін. Про любов?

Кузьма і був, і досі залишається одним з тих, хто не лінується писати і співати пісні, в яких є не тільки музика, а й свідомі тексти. Щоправда, його далеко не завжди можна звинуватити у закладанні в слова пісень глибокого змісту – і тим не менш. В українській рок-музиці і всьому, що довкола неї, на першому плані завжди була саме музична складова – це відомо. Тому навіть жорсткі, альтернативні команди часто майже не мають дійсно гострих, актуальних текстів – не кажучи вже про більш легкі напрямки та стилі. Більшість виключень з цього правила припадає на гурти, які співають не власні тексти, а вірші, власне, поетів. Плюс – дехто з тих, хто робить хіп-хоп. Плюс – такі дивні виключення, як Скрябін. Це відносно легка музика – але на кожному альбомі Скрябіна завжди є пісні на соціальні теми. І часом настільки серйозні і гострі, що аж боляче – хоча зовні вони, без зайвих понтів, можуть виглядати жартівливими, або зовсім простими, або сентиментальними... Ось і тут – наче і в музиці немає натяку на ідейність, і в інтонаціях Кузьми теж не звучить ні трагедія, ні патетика. Але слухаєш слова – і якось так ніяково стає. І слова ж прості, і же знаєш це все – а все одно. Кузьма майстерно створив певний дисонанс між формою і змістом – і тому ти просто вже не можеш пройти повз зміст. Ось така любов. Кажуть інколи: "Та Скрябін – попса!" Що тут скажеш... Якби ж то вся попса такою була...