Анатолій Солов’яненко народився в Донецьку, в шахтарській сім'ї. Після закінчення середньої школи поступив до Донецького політехнічного інституту. Залишився працювати на одній з його кафедр. Всі ці роки займався вокалом із заслуженим артистом УРСР О. Коробейченком, брав участь у концертах художньої самодіяльності.
В 1962 році Солов'яненка запрошують на роботу до Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка, а через кілька місяців він успішно долає конкурсне випробування в Москві і їде на стажування до міланського театру "Ля Скала". В Італії Солов'яненко стає лауреатом конкурсу "Неаполь проти всіх", його виступи по римському телебаченню і в концертних залах одержують схвальні відгуки в пресі і високу оцінку музичної критики.
Повернувшись з Італії, А. Солов'яненко активно працює в Київському оперному театрі, де виконує партії Герцога ("Ріголетто" Верді), Едгара ("Лючія де Ламмермур" Доніцетті), Андрія ("Запорожець за Дунаєм" Гулака-Артемовського) та інші.
У 1967 році співак був удостоєний звання заслуженого артиста УРСР, а через вісім років він вже - народний артист СРСР.
У репертуарі А. Солов'яненка - 17 оперних партій, багато арій, романсів, пісень. Широкою є географія гастролей співака: Болгарія, Румунія, НДР, Японія, Австралія, Канада... Кілька сезонів він проспівав у нью-йоркському "Метрополітен-опера", де виконав партії в операх Р. Штрауса, Д. Верді, П. Масканьї.
У 1980 році А. Солов'яненко стає Лауреатом Ленінської премії, грошову винагороду за неї він передає у Фонд Миру. В 1997 році отримує премію ім. Т. Г. Шевченка.
У чому полягає секрет мистецької майстерності Солов'яненка? Тут, звичайно, не може бути однозначної відповіді. Секрет вже в самому голосі, його природі, і у високому професіоналізмі, і у вмінні сконцентрувати усі сили та волю на головному в житті - творчості. Одним з найважливіших компонентів творчого успіху артиста є постійний пошук "свого", і водночас - глибоке розуміння стилю, національного характеру, повна відповідність манери авторському задумові.
З глибин народних зріс талант А. Солов'яненка. Й, мабуть, ніде так повно, вільно і натхненно не проступає своєрідна чарівність майстерності співака, як у виконанні пісень. "Чорнії брові, карії очі", "Ніч яка місячна", "Дивлюсь я на небо", "Ой зійди, зійди ясен місяцю" - ці та інші перлини українського бельканто А. Солов'яненко співає задушевно, просто, без зайвих ефектів, у кращих вітчизняних традиціях вокального мистецтва О. Петрусенко, З. Гайдай, Б. Гмирі, І. Козловського. Народні пісні в інтерпретації А. Солов'яненка - це завжди схвильоване признання артиста в любові до рідної землі, до її чарівної природи, до її щедро обдарованого народу. Про свою роботу над народною піснею А. Солов'яненко говорить: "Зміст кожної з них - це сторінка з життя, в ній і лірика, і епос, і побутова замальовка. Кожного разу необхідно психологічно перевтілюватись, створювати за три-чотири хвилини в межах однієї пісні різноманітні настрої, образи, почуття. Адже тут глибина переживань, і задушевна мелодійність, і відчайдушне завзяття, і зворушлива ніжність. І слід не лише відчути все це, але й примусити слухача співпереживати з тобою".
У виконанні артистом народних пісень немає канонів і норм. Порівнюючи записи різних років, відчуваємо постійний пошук і у репертуарі, і в трактуванні окремих творів. А. Солов'яненко знаходить нові тематичні і музичні варіанти, яких в українському фольклорі - безмежне море, вибирає найбільш яскраві поетичні образи, куплети - такі, що повніше й послідовніше втілюють зміст, ідею, емоційно-образний задум пісні. Національне забарвлення виконавської манери Солов'яненка в народному репертуарі зумовлене насамперед живою, самобутньою інтонацією мелодії. До цього - ще й життєві враження, думки, асоціації, глибоке відчуття артистом українського характеру. Ось чому народна пісня, сприйнята чутливим серцем митця, виграє усіма барвами. Ось чому вона легко і природньо знаходить шлях до слухача.
А. ТЕРЕЩЕНКО