Рассказать другу
Версия для печати
Пишите нам
Небо. Обрыв. Пропасть. Вода. Символические стихии, в которых и с которыми поэт жил, боролся, растворялся, соревновался, творил – пропахивая собственной судьбой, стихами, мировоззренческим выбором глубокую границу между обывательским и приспособленческим существованием и – предельно честной жизнью с собой, в себе, над собой."
На украинском языке.
Тип издания: твердая обложка
Формат: 125x165 мм
Количество страниц: 410
Издатель: Издательство Старого Льва, Львов
Содержание:
- Дмитро Стус. Міфічність поезії
НЕБО
- Куріють вигаслі багаття \\ Осліпле листя відчувало яр \\ Увечері везли віолончель \\ III \\ А скажи – Модильяні був ідіот? \\ Небо. Кручі. Провалля. Вода \\ Отак живу: як мавпа серед мавп \\ Накликання дощу \\ Вийду в ніч. Під соснами пройду \\ Потоки \\ Костомаров у Саратові \\ Минає час моїх дитячих вір \\ Лист до Богдана Гориня \\ Сто років, як сконала Січ \\ Звіром вити, горілку пити – і не чаркою \\ Останній лист довженка \\ Не можу я без посмішки Івана \\ Балухаті мистецтвознавці! \\ Зимові дерева \\ Зникоме розцвітання \\ Ще й до жнив не дожив
КРУЧІ
- Над осіннім озером \\ Вертеп \\ Мені здається, що живу не я \\ На Лисій горі догоряє багаття нічне \\ Я йшов за труною товариша й думав \\ Ярій, душе. Ярій, а не ридай \\ Сповнений почуттям вдячності \\ Колеса глухо стукотять \\ Мов жертва щирості – життя \\ Як страшно відкриватися добру \\ Утрачені останні сподівання \\ Сидимо біля погаслого вогнища \\ То все не так. Бо ти не ти \\ У цьому полі, синьому, як льон \\ Чого ти ждеш? Скажи – чого ти ждеш? \\ Один лиш час і має совість \\ - Надворі дощ? – я запитав \\ Сто дзеркал спрямовано на мене \\ В мені уже народжується Бог \\ Зазираю в завтра – тьма і тьмуща
ПРОВАЛЛЯ
- Вік би не бачити й не чуть \\ Ці яблука тримала у руках \\ Навкруг обрізано жалі \\ Тут сни долають товщу забуття \\ Спогад \\ Ця мить – як тріщина у камені \\ Щаблі життя: відслонення душі \\ Так тонко-тонко сни мене вели \\ І ось він, край: немов на шелепочку \\ Церква святої Ірини \\ І ось воно: відбитком на воді \\ Я непомітно перейшов межу \\ Мертвий сон галактик \\ Миттєве й вічне – то одне і те ж \\ Спить жона, золотими ножами \\ Синочку мій, ти ж мами не гніви \\ Здається, нас ніколи й не було \\ Дороги серця – як дороги долі \\ Недоля вже нитку сурову снує \\ Горить гора. Горить і ліс, і небо \\ Іду за край. Оце долання кола \\ Пісня \\ До дружини й сина \\ Між клятих паливод, іуд і христів \\ Розспіваний сніг, розлінований лижами \\ Ми, пустоцвіти Божих існувань \\ О, зрадь мене, земне тяжіння! \\ Синочок спить, порозметавши ручки \\ Калатала Десна – і на воду вода \\ І вже нема ні смерті, ні життя \\ Криваві бутони душі обпікаються \\ У безберегім морі – кораблі \\ І світ існує мій по той бік мене \\ Немов жар-птиця предковічних вір \\ Був віщий сон: немов на катафалку \\ І прочуваю таїнство життя \\ І я сягнув нарешті порожнечі \\ Ти ще зовеш мене – а я вже рушив \\ Мене гойдає хвиля почуттів \\ І вирветься із мене птах \\ Цілую в сні сумне твоє обличчя \\ Блискучі рури власним сяйвом сліпнуть \\ Запахло сонцем, воском і зелом \\ Вона і я поділені навпіл \\ Отож, мені наснилася вода \\ Корися, сину мій. Корися, сину \\ Сосна із ночі випливла, як щогла \\ Напростувався мій останній шлях \\ Лист до дружини й сина \\ Одна – червона скеля \\ Життя так тяжко пише мною \\ Не прагни, сину мій, а бережись \\ Я марно вчив граматику кохання \\ А ти все мовчиш, і мовчиш, і мовчиш \\ Де ти – збагнув? Ти ж на самому споді \\ Трать, трать і трать, аби вернути жаль \\ Так і живи: шукай утрачене \\ Моє життя, мій Києве, прощай! \\ Перед фотокарткою сина \\ Яке жорстоке ти, пізнання \\ Моя кохана! Ластівко! Жоно! \\ Клади сліпий свій крок межи проваль \\ Золотіла осінь лісова \\ Де свінула Софія світанкова
ВОДА
- Гойдається вечора зламана віть \\ Пливуть видіння, пагорбами вкриті \\ Геть спогади – сперед очей \\ Яка нестерпна рідна чужина \\ Світання – мов яйця пташині \\ У порожній кімнаті \\ Як тихо на землі! Як тихо! \\ Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча \\ Схились до мушлі спогадів – і слухай \\ Зима. Паркан. І чорний дріт \\ Хлющить вода. І сутінь за вікном \\ Посоловів од співу сад \\ Іди в кубельце спогаду – зогрійся! \\ Верни до мене, пам’яте моя! \\ Ти десь уже за пам’яттю. В пітьмі \\ Сумні і сині, наче птиці \\ Нерозпізнанне місто дороге \\ Неначе стріли, випущені в безліт \\ Як добре те, що смерти не боюсь я \\ За літописом самовидця \\ За читанням Ясунарі Кавабати \\ Мов лебединя, розкрилила \\ Мені зоря сіяла нині вранці \\ Алея – довга і порожня \\ Ти десь живеш на призабутім березі \\ О, скільки слів, неначе поторочі! \\ Крізь сотні сумнівів я йду до тебе \\ Немов нурець, що цілив просто в смерть \\ Той образ, що в відслонах мерехтить \\ Ти підійшла – а я тебе не ждав \\ І віщий голос подали вітри \\ Ще кілька літ – і увірветься в’язь \\ У темінь сну занурюється шлях \\ Замерехтіло межи двох світів \\ Там тиша. Тиша там. Суха і чорна \\ Схилившись до багаття давніх спогадів \\ Уже тоді, коли, пірнувши в ліс \\ Немов крізь шиби, кроплені дощем \\ Коли тебе здолає тлум смертей \\ Потрібен янгол помсти. Мій захисник \\ Трени М.Г.Чернишевського \\ Невже оце ти й є, бідо \\ Цей берег зустрічей – і не збагнеш \\ О, там були правдиві антрацити \\ Як вікна в поза простір, позачас \\ М’яко вистелив іній \\ Кривокрилий птах \\ На схід, на схід, на схід, на схід \\ Цей біль – як алкоголь агоній \\ Син – ще валий – вигулькував, як птах \\ Послухай вересня – і він повість \\ Як лев, що причаївся в хащах присмерку \\ Земля гойдається під нами \\ Як хочеться – вмерти! \\ Немає Господа на цій землі \\ Те, що було за смертю, я пізнав \\ Коли найперші сполохи світання \\ Такий близький ти, краю мій \\ І стало тихо, і світочно, й вічно \\ Ще вруняться горді Славутові кручі \\ Калюжа, мов розчавлений павук \\ Заходить чорне сонце дня \\ Наснилося, з розлуки наверзлося \\ Прийшло – по зустрічі прощання \\ Сповільнено твій час прозрінь \\ Вглядаюсь в осінні стерні \\ Коли б не ти – оця зима \\ Ці сосни, вбрані в синій-синій іній \\ Бриніли по обранених ярах \\ Вона лежить, як зібгана вода \\ Збудився врано синій-синій птах \\ Коли б, коли б ви мали, голуби \\ Болото, луки, річка, очерет \\ Самого спогаду на дні, як зірка у криниці \\ Сховатися од долі – не судилось \\ Ущухло серце джерела \\ На золоту солому \\ І пензель голосу сягає сфер \\ На вітрі палає осика \\ Плач, небо, плач і плач \\ Лист до дружини і сина від \\ О дивні зблиски боязних подоб! \\ Дозволь мені сьогодні близько шостої \\ Гармонійоване страждання \\ Зворохобилися айстри \\ Горить сосна – од низу до гори \\ Значи себе спадною хвилею \\ Місячне сяйво ллє \\ І дім наліг на дім \\ Сьогодні прощальна пора настигає \\ На Колимі запахло чебрецем \\ Сни складено у стоси \\ Терпи, терпи – терпець тебе шліфує \\ Впаду – і знову підведусь \\ Хоч покоти м’ячем по цій дорозі \\ І що кигиче в мертвій цій пустелі? \\ І все то – за: дарунок сили \\ За мною Київ тігнеться у снах \\ Нарешті – ось ви, присмерки душі \\ Ще трохи краще край Господніх брам \\ Так ми відходимо, як тіні \\ Горобчик цвіркнув на бантині \\ Ніч – хай буде тьмяніша за темну \\ Зачервоніє горобина \\ Ці виски, ці скрики під вітром злітають \\ Сузір’я знов лаштуються в танець \\ Немов рубін у чорнім адамашку \\ Велосипедисти, як метелики \\ Про що тобі я зможу повісти \\ Недуга, несила – ховати цей жаль \\ Пахтять кульбаби золоті меди \\ Як добре сіятись під небом \\ Полудне. Спека. Тиша. Спокій \\ Між загород відшукуємо рай \\ Той бідний виквіт рідної землі \\ Вельможний сон мене опав \\ І край чужинець кий тебе оточив \\ На віковому бездоріжжі \\ Із вечора – одразу в ранок \\ Одна гора – зима, а друга – літо \\ Колимське сонце стало сторч \\ Стара людина, сопки давні \\ Червневий сніг – на безоглядній сопці \\ Обколоте, в намерзі, стогне вікно \\ Колимські конвалії – будьте для Валі \\ На вітрі палає осика \\ Вбери-но білу сукню \\ На тиху воду і на ясні зорі \\ Так тонко-тонко веде музика \\ Припнуто човен, а вода струмує \\ Уламки вір. Уламки сподівань \\ Я ще не знав, що є двійня \\ Ріка життя уже тече повз мене \\ Лист до дружини \\ І знов Господь мене не остеріг \\ Ковчег твій – то похмурий саркофаг \\ Золотокоса \\ Довкола стовбура кружляємо
